Його вірші ніби про нас сьогоднішніх.

23 січня в обласній бібліотеці для юнацтва відбувся вечір пам'яті Володимира Висоцького “ Обравши пісню – обрав долю” до 76-річчя з дня народження поета, ініційований членами прес-клубу “Юний журналіст” і проведений у співпраці з творчим колективом відділу мистецтв бібліотеки.

Ця січнева зустріч стала традиційною для юнкорів, але цьогоріч до літературної вітальні ми запросили не тільки лідерів учнівського, але й студентського самоврядування.

Неймовірно гарні і влучні слова ведучих Катерини Уманець та Аліни Політико, презентації, відео, уривки з концертів, виступів, інтерв’ю – усе це створювало зворушливу атмосферу, ніби сам Володимир Семенович був того вечора з нами. Його пісні і вірші звучали впродовж усього заходу, ніхто з присутніх не залишився байдужим: хтось ностальгував, дехто тихенько наспівував улюблені пісні, а хтось вперше слухав справжню поезію. Юні шанувальники творчості Висоцького: Аннетта Чеговець, Дар’я Дорогань, Аліна Політико, Анастасія Олексюк та Марія Ємельянова читали його вірші. Добираючи їх, кожен з читачів знайшов щось співзвучне собі і намагався передати частинку своєї душі людям у залі ― так, як це робив Володимир Семенович. Висоцькому завжди вдавалося створювати неймовірну атмосферу, передаючи вдало свій настрій глядачеві, тому що власні вірші він співав надзвичайно чуттєво і емоційно. Його творчість не залишала байдужим нікого, тому що він був щирим: чорне називав чорним, а не сірим або рожевим. Такої душі, такого серця і болю в одній людині, здається, не може існувати, але Висоцький вдало все поєднував, і цей крик душі вкладав у пісні.

У Радянському Союзі В. Висоцького знали майже у кожному домі, його пісні лунали зі всіх вікон. Люди відчували його справжню, непідробну душу, яка виливалася у звичайні слова віршів. Такий простий, але водночас такий глибокий, у своїх поезіях він викладав власне бачення війни і миру, дружби і справжнього кохання. Кожен читач міг знайти щось для себе між його рядків ― саме тому поезія Володимира Висоцького є близькою багатьом людям. Писав про все: про що можна і не можна, писав, бо так хотів, а не тому що так було треба. Нікого не боявся… Незалежний від усіх… Велика людина... Для багатьох він був ідеалом тоді, таким лишився і зараз. Його пам’ять вшановують і по сьогодні, його пісні лунають у багатьох домівках, його вірші читають напам’ять, не забуваючи жодного слова, ніби вони навічно викарбувалися луною хрипучого голосу, який зривався до крику.

Актуальність поезії Висоцького важко переоцінити. “Охота на волков”, “Тот, который не стрелял”, “О фатальных датах и цифрах”, "Я не люблю”― ці вірші ніби про нас сьогоднішніх.

Аннетта Чеговець, прес-клуб “Юний журналіст”